Розкажіть, як вистали тренером?

Я багато років був гравцем «Динамо-Львів», це була моя основна кар’єра. Пізніше я грав трішки за кордоном, потім був капітаном «Динамо-Київ». Одним словом, все життя був професійним гравцем і ніколи не працював з дітьми як тренер. І коли мене рік тому запросили очолити секцію водного поло на базі басейну СКА та поставили завдання набрати дітей за два місяці і запустити з нуля цю школу, - було трохи страшно спочатку. Я просто не знав, як працювати, бо ніколи не був тренером, а тут - ще й тренером дітей. Діти старші, я набирав таких, які ще навіть не вміють плавати. В мене такий «жаб’ятник» є, в ньому і вчив. І переконався, що ніколи нема чого боятись, бо як тільки почався сам процес роботи, відразу все пішло як по маслу. Ця школа в нас існує вже рік, і в дітей вже є перші досягнення.

Якого віку дітей набирали?

Ну, мені навіть казали, що я занадто старших беру, їм вже пізно починати займатися. Найстарші – це 2001-го року народження. Справді – їм довелось працювати в два рази більше, ніж звичайним дітям, котрі вже 3-4 роки тренуються. Вони мали за цей рік набрати досвід, натренувати своє тіло, свої спортивні навички, І вони молодці – в них це  добре вдається. Я дуже пишаюсь своїми підопічними, бо з власного професійного досвіду знаю, який об’єм роботи їм треба виконати, щоб гарти на рівні з іншими дітьми, підтягуватись до них.

Чи можна сказати, що ваші підопічні вже займаються спортом професійно?

Професійний спорт – це спорт, який приносить спортсмену гроші. А це ще дитячий спорт – але з прицілом на професійність. Я дуже-дуже хочу, щоб мої діти грали в добрих клубах, щоб це були гравці високого класу. От наприклад діти, яким зараз 7-8 рочків - я вже бачу в них таку перспективу на майбутнє. Є дуже талановиті діти – думаю, що через декілька років ми почуємо їх імена у відомих клубах.

Хто допомагав вам на початку тренерської кар’єри?

Перш за все я підійшов до людей, які для мене з дитинства були авторитетними дитячими тренерами. Я обійшов всіх людей, які в свій час мали на мене вплив: Євген Наумчик, Олександр Бойко, Євген Шилов. Вадим Скуратов мені підказував, Ігор Зінкевич – всі-всі, кого я питався, мені допомогли порадами. Але я вислухав – і все одно роблю по-своєму. У мене своє бачення і я маю можливість, так би мовити «творити».

А в чому полягає ваш метод?

Я завжди в професійних клубах грав – тому так, як в цих клубах старших тренують, так я спробував адаптувати цю систему до дитячих тренувань. В мене і ставлення до дітей, як до професіоналів, і самі тренування ігрові, більш сучасні. В нас кожне заняття проходить в повній екіпіровці, ми виходимо на тренування, як на офіційну гру. І коли приходять журналісти, я дуже прошу, щоб вони брали в моїх дітей інтерв’ю – це не якась забаганка, просто вважаю, що діти постійно мають бути налаштовані на професійне заняття спортом. Я хочу, щоб діти бачили в собі справжніх спортсменів, зі спонсорами, з інтерв’ю і прошу їх по можливості вчитись всьому, що роблять професіонали.

Як ви налаштовуєте дітей на таке серйозне ставлення до спорту? Як виховуєте?

Передусім треба зацікавити дітей, зробити так, щоб вони з радістю бігли на тренування. Зараз для більшості моїх вихованців це подія, вони хочуть приходити, їм цікаво. Я з ним  спілкуюся відверто, якщо мені щось не подобається, вони відразу це розуміють. Стосунки в нас більш товариські, та коли треба – я суворий тренер, але ніколи нікого не принижую, поважаю дітей. Тренування для них має бути святом – і тоді відразу в них підуть результати. У мене є помічник, другий тренер - Стас Курчок його звати. Він зрозумів мою систему і в нас вийшов такий хороший тандем, дуже добре все нам вдається.

Що включає тренування?

Перш за все важливо створити правильну ауру, атмосферу, щоб діти тренувалися на позитиві. Тобто, я можу навіть зробити зауваження не тому, що неправильний кидок, а тому, що дитина не посміхається. Я хочу, щоб вони отримували максимум задоволення від занять. Якщо людина отримує задоволення, від того, що робить - результат в неї буде автоматично. А що стосується фізичних навантажень – то в нас тренування починаються не тоді, коли час  води, а діти приходять раніше, займаються на суші віджиманнями, відпрацьовують техніку роботи з м’ячем. І потім у воді – плавання, спеціальні вправи, тобто, тренування таке насичене. Бачу, що дітям подобається – значить все йде нормально. Можна ще тут закцентувати на тому, що в нас на СКА створені хороші умови для тренувань. Бо в нас і велике поле, зараз на канікулах є можливість і в басейні проводити більше часу. І на збір приїжджають команди - два тижні була команда Києва, два тижні команда Харкова. Діти кожен день мали якісь спаринг-ігри, конкурують, розвиваються.

Чи є вже якісь результати, можливо, діти проявили себе на змаганнях?

Євген Наумчик мені відразу сказав, щоб я сміливо заявляв дітей на Чемпіонат України, навіть якщо вони лише півроку тренувались. І ми заявили дві команди – перший чемпіонат України - діти 2001 року народження, в них було дуже просте завдання – не зайняти останнє місце в чемпіонаті. Команди там брали участь дуже високого рівня – і мої діти виконали задачу мінімум, зіграли дві нічиї. І повернулися в мене зі змагань зовсім інші діти, які вже зрозуміли наскільки то жорстка гра, як там можна комбінувати, як грають діти, які вже довгий час тренуються. Тож це випробування дало їм такий поштовх.

А наступного року ми заявили дітей 2003-го року народження. В них вже був маленький досвід виступу, тому вони показали себе дуже добре – з 12-ти команд и зайняли 7-ме місце. І цим вони нам, тренерам, дали впевненість, що ми все робимо правильно. А зараз я  дуже очікую на Чемпіонат Львівщини наступного року - ми вже зіграли в цьому році на чемпіонаті Львова, де змагалося п’ять львівських команд.  Діти 2003 року зайняли третє місце, а 2001-го – четверте. Подивились на переможців, як грають досвідчені діти і я думаю,  що ми вже цього року зробимо конкуренцію. Інші команди будуть на нас дивитися не як на новачків, перед якими навіть розминку не треба робити, а вже будуть задумуватись, як з нами грати. Я дуже хочу, щоб вони в кінці чемпіонату по традиції кинули мене в воду – так робить команда-переможець. Я сказав дітям, що в них завдання кинути мене і Стаса в басейн. Вони напевно теж на це чекають - вони б мене з радістю кинули у воду (сміється)

У вас двоє дітей – чи займаються вони спортом? І чи допомагає вам тренерський досвід у їх вихованні?

Дівчинка, їй 15 років, займається тенісом, грає на високому рівні. І син – йому вісім з половиною років, займається плаванням. Зараз в нас була команда Києва на зборах, я цих тренерів знаю дуже добре, вони вже готові забирати мого сина до себе в команду. Думаю, він буде займатись водним поло, за київську команду – там буде тренуватись. Так що діти у мене теж спортивні. А тренерський досвід я, звісно, застосовую - в мене вдома такий командний голос вже з’явився. Тепер мені набагато легше змусити дитину прибирати (сміється) А син до мене ходить на тренування, так що він у цій системі. Та і я дещо перейняв - команда дітей на мене впливає, я по-своєму на них впливаю і все так крутиться, взаємодіє між собою.

Чи важко сучасним дітям у серйозному спорті, чи відчувають вони свою відповідальність?

Ми не беремо дітей так, щоб вони, наприклад, на сезон відпусток навчились плавати.  Ми беремо дітей з перспективами на майбутнє. І вони відчувають свою відповідальність, в них в голові вже націленість на те, що вони будуть грати в «Динамо-Львів» і далі. В нас перед змаганнями в Баку молодіжна збірна тренувалась – то вони всі приходили, як в кінотеатр, після тренувань дивились всі ігри на трибунах. Коли «Динамо-Львів» виграли Кубок, вони теж дивились, вболівали. Діти вивчають це все,  хочуть стати такими ж гравцями – і в них є ціль. Часто вони питають мене, чи в них є перспективи зіграти в молодіжній збірній – звичайно, є. І успіх нашої школи багато в чому – це не тільки праця тренерів, це - віддача дітей.

Що ви робите, коли у дітей не все виходить, як їм допомагаєте?

Є такі діти, котрим ти сказав - і в них відразу виходить. А є такі, з якими просто треба більше попрацювати, більше їм пояснити. Більш досвідчені, старші тренери казали мені, що можливо в дитини зараз нічого не виходить, а потім, в один момент, її  як прориває . І ти поки що в неї не бачиш перспективи – а вона через деякий час стає лідером команди.

Тому жодної дитини я не відсіяв, як кажуть, може самі діти йшли, бо розуміли, що це не зовсім їхнє. Але так, щоб сказати хоч одній дитині, що ти не підходиш і не тренуйся - такого в нас не було. Ми віримо в кожну свою дитину – і від кожної  чекаємо результат. І навіть якщо вона не буде професійним спортсменом, але цей досвід тренувань в її житті якось по іншому потім застосується. Так що дітей ніколи не можна «обламувати»… В мене діти є, які прийшли і не вміли плавати, і зараз я бачу, як вони своєю наполегливістю  добилися результатів.

Які перспективи у вашої команди, у гравців Школи?

Я сприймаю свою команду дитячу як основну команду на майбутнє. В нас у Львові є п’ять дитячих шкіл - і всі вони працюють на одне ціле, на львівський та український спорт. Якщо в нас і є тут між собою конкуренція, на змаганнях, наприклад, то це лише здорова, позитивна конкуренція між школами. Ми тут виховуємо не кожен свою школу, ми виховуємо окрему ватерпольну еліту Львівщини. Всі разом, всі п’ять шкіл. І всі тренери працюють заради спільної справи. Ну а що стосується моєї Школи – то зараз ми на всі змагання їздимо окремо, потім дітей можуть запрошувати у збірну Львівської області, далі вже - як піде. Я хотів би в майбутньому виставити, можливо вже у Вищу лігу, ще одну команду, яка складається суто з наших вихованців. І бачу так, що вони будуть в своєму колективі грати і дограють до професійного рівня. А потім – потраплять у Львівську команду, в Збірну України, можливо їх захочуть запросити інші тренери.

Звідки берете кошти на виїзди, змагання, чи до помають спонсори або держава?

Спорт тримається за рахунок фінансування – а з цим у нас проблема. Нашій дитячій школі виділяють воду, ми виписуємо на басейні СКА години, у які ми будемо тренуватись, - але при цьому діти купують абонементи на басейн. Окрім нашої школи, яка нам дає воду і зарплату тренерам, більше ніяких додаткових джерел нема. Це дуже важко, тому що зараз треба буде купляти комплект ватерпольних шапок, форму, м’ячі – все спорядження, бо як вони будуть виступати? Одинакові футболки мають бути, одинакові шапочки - все за рахунок батьківських внесків. Звичайно, хотілось би мати якусь допомогу – думаю, кожен тренер скаже про таку ж ситуацію. З фінансами дуже важко…  Але нема таких проблем, яких не можна вирішити – було би бажання. Поки що все в нас важко, але йде. Якщо знайдемо людей, які нам будуть допомагати, це буде велике свято – і для мене, і для школи, і для дітей.

А як, на вашу думку, можна знайти спонсорів, що для цього потрібно?

Ми можемо розміщувати рекламу під час змагань, де є і фотографи, і журналісти, і камери. Але я вважаю, що якщо в людини чи в компанії є вільні кошти, вони мають більше думати не так про саморекламу, як про те, щоб допомогти дітям. Але щоб були гроші – спорт має бути видовищем для глядачів, це має бути шоу. От як останній Кубок проводився у Львові – з групою підтримки, з журналістами, з сувенірами – і це було правильно, отаким має бути спорт. Мають бути люди, які приходять і цим захоплюються, фанати. А щоб перетворити водне поло на такий популярний вид спорту – потрібні сучасні діти, які вміють і на комп’ютері пограти, і інтерв’ю дати, і гарно виглядати. Думаю, у моїх вихованців вийде перетворити водне поло на цікавий, видовищний вид спорту.

Марія Дяків для waterpolo.org.ua